Меандр


Одна радість жити у біблейські часи. Тепер сиріч.
Вона нагадує тривожний час пробудження, коли людина майже прокинулась і внутрішнім зором обводить щось, що, втрачаючи неозначене і нейтральне, ставатиме реальністю.

Мабуть, воно шкода не дочекатись у сні якогось логічного кінця, якщо сном вважати людське життя.
Не обов'язково повторювати за Осірісом, щоб збагнути: покинути велику ілюзію можна лише розчинившись у ній, заволодівши нею зсередини.

Триватимуть сни з ліфтом.
Якщо не помиляюсь, у практиках таке знаменує собою входження у лабіринт. Також той, збудований для Апіса чи Астерія, хоча, фактично, вигаданий для себе, укоханого, "нейтрального" конструктора ілюзій.

Цього разу мене менше цікавить образ, де домінує візуальне. Так колись пильну людину з посейдонівської острівної держави чи мовчазного учасника ритуалу відриття рота інтригував Звук.

Насправді Лабіринт відтворює ідею адаптації вищого посилу для безмовного/безумовного сприйняття і розуміння, коли меандр чи спіраль "с-по-віль-нює" сигнал.
Отож, ляскіт роздвоєного хвоста русалки, пісні сирен, тупотіння копит, баритони каменю, надрив волинки. І, дай Боже, удари ціпка.